Вінницька обласна клінічна дитяча інфекційна лікарня

Довго розказувати, напишу тезісно: 1. Ті що лікарі, жінки поважного віку, розмовляють переважно Російською мовою і майже не знаю слів по Українськи. 2. Ті що медсестри на першому поверсі на прийомі пацієнтів - ну просто хами рідкісні. Пртїдаєш по швидкій з дитиною яка майже не дихає і чекаєш 20 хв вночі на дворі бо вони підлогу мила. А потім вона гарчить бо чого це так рано приїхали не могли дня дочекатись? 3. Умови жахливі, літо +50, діти з коклюшом, в палаті на 15 м.кв близько 10 ліжок і на ліжку переважно мама + дитина. Між ліжками пройти не можливо. Ні вінтилятора, ні зволожувача повітря. Просто задуха нестерпна. 4. Харчування 2-3 столових ложки помий, навіть собаки на вулиці це не їли. В інфекційній лікарні навіть суп варили на воді з під крана яка смердала водоростями в нас все літо. 5. Гендерна повага)) Чоловік 40+ років з маленькою дитиною, дівчинка 17 років, хлопчик 14 років сплять на сусідніх ліжках) "А що таке? Вони тут лікуються чи стіснятись когось мають"? Більшого дна з лікарень в своєму житті я ще не бачила. Дуже сильно хотіла скаржитись, але важкий стан дитини в той момент став на перший план.

Місце не з приємних. Батьки налякані, діти хворі. Приємне враження від ремонту. І дійсно є мікрохвильова, термопот. Грошей ніхто не просив/не вимагав. З першого разу поставили катетер і великий + що вводять ліки в/в, а не колять попи. Їжа окрема історія. Малюсінькі порції і на батьків не розповсюджується. Попросили 1 раз добавки, то роздатчиця так глянула, що я відчула себе бідовою голодною жінкою, яка просить подачки. Лікарі наче і толкові, наче і лікують, але зовсім не пояснюють свої кроки в лікуванні. Та в цілому, я задоволена і вдячна лікарю.