Рівненський природничо- математичний ліцей "Елітар"

Буду писати відверто. Моя донька з першого класу ходила до найближчої школи в тому районі, де ми проживаємо. Найбільшою перевагою було те, що школа знаходиться в пішій доступності до дому. Але коли я, як мама, ходила на батьківські збори, я розуміла, яка безкрая прірва існує між вчителями та учнями в школі. Ми дуже чекали закінчення 7-го класу... Та коли моя дитина перейшла у 8-ий клас в ліцей, нам додалася одна вагома проблема - треба возити її через все місто на навчання. Але ж, як багато проблем вирішилися самі собою... Позитивно вирішилися... Важливим для нас є те, що в ліцеї діти навчаються лише в першу зміну, тому наша донька має можливість відвідувати гуртки, якими займається вже роками. Ліцей - це велика сім'я, і так було завжди, ще за часів мого навчання тут. Всі один одного знають і підтримують. Коли моя донька щось не зрозуміла з якогось предмету, я після роботи ввечері не сідаю з нею розбиратися в темі предмету. Я порадила їй підійти до вчителя на перерві, і попросити допомоги. І ще жоден вчитель не відмовив! Ліцеїсти багато подорожують. Це надзвичайно необхідно для підтримки колективного духу в класі. Вчителі не бояться відповідальності, знаходять час та бажання організовувати такі поїздки. Педагоги ліцею націлені на результат, ставлять собі на меті НАВЧИТИ. Не знаю, як їм це вдається, але вони мотивують учнів навчатися. Тому в нашої доньки, не зважаючи на адаптацію в колективі та складну програму, оцінки покращилися, ніж в школі. До слова адаптація пройшла легко, донька швидко знайшла собі багато друзів, оскільки всі в рівних умовах, всі діти з різних шкіл.. В нашому ліцеї, як в сім'ї - кожен є важливим. Не буду казати, що все ідеально у взаємовідносинах між вчителями та учнями, але та прірва є набагато меншою.. Тепер моя менша донька, яка не є фанаткою фізики чи математики, теж хоче переходити в ліцей.